Анна Байляк-Карванська:
«…Моя любов до України сильніша за кайдани, за
окови безсилля…»
Олександр Панченко
Передмовлюючи свою книгу
«Україно, визнай. (Одиссея Бірчі)», яка побачила світ у варшавському
видавництві «Український архів» 2002 року, Анна Байляк-Карванська щиро і з
натхненням писала: «…Я повторювала, як весь час досі, що треба бути сильним
любов’ю до України. Це мені категоричний імператив, наказ закон. Його вчили
мене, його вписували в мій розум, у моє серце, в мою совість змалку. Міцніла я
цією любов’ю також з моїми друзями – на підпільних, на повстанських визвольних
стежках…»
Доволі прикметно, що якраз у перший день Нового, 2014
року, який повстала Україна зустрічає у боротьбі за своєї майбутнє у
колі європейських народів, святкує свої славні уродини справді легендарна жінка
– борець, підпільниця й письменниця. Ця чудова, миловидна й мужня жінка – Анна
Байляк-Карванська, колишня підпільниця з сітки Організації Українських Націоналістів (ОУН) на псевдо
«Рома», яка все своє життя поклала на вівтар боротьби за Волю України й
продовжує самовіддано служити українській справі. Пані Анна народилася 1 січня
1924 року в селі Буховичах у Мостиському повіті (тепер – Львівська область) у
селянській родині Миколи та Марії Телятинських, в яких було, окрім Анни, семеро
дітей – п’ятеро синів і дві доні. Анна вступила на навчання до гімназії в
Перемишлі і згодом перевелася до Мостиської середньої школи. З батьківської хати, церкви,
української школи та Юнацтва ОУН винесла вона той національний дух і
патріотизм, який покликав її до майбутньої визвольної боротьби українського
народу. В ОУН Анна-«Рома» пройшла у підпіллі кілька ідеологічних та санітарних
вишкільних курсів. На доручення Українського Допомогового Комітету (УДК) вона
засновувала й вела дитячі садочки для українських дітей, працювала в сітці
підпільного Українського Червоного Хреста (УЧХ), була районовою,
організовувала мережу клітин УЧХ на Мостищині та Перемищині у другому районі
надрайону «Холодний Яр» під підпільними псевдами – «Лісова» та «Рома». А були
це ті героїчні часи, коли серед загалу свідомої української молоді звучав клич:
«Хто живий, в ряд ставай, визволяти рідний край». Анна не вагалася, стала в
ряди Української Повстанської Армії, а разом з нею вступили в
боротьбу троє її братів – Іван, Микола і Павло. Живою лишилася тільки Анна,
брати впали смертю героїв за Рідний край. Пізньою осінню 1946 року «Лісова»
була направлена на зв’язковий пункт до Кракова, там виконувала обов’язки
зв’язкової. 12 травня 1947 року, в т.зв. «Краківському
котлі», вона була заарештована польською службою безпеки. Після страшних
поневірянь, тортур та знущань під час слідства, 21 травня 1948 року, більш як
через рік, військовим судом у Рядові Анна була засуджена до 14-річного
ув’язнення.
В УПА Анна (псевдо «Лісова») познайомилася з першим своїм
чоловіком Дмитром Карванським-«Орським» – сотенним УПА, і в
серпні 1945 року з ним одружилася. Прекрасним, світлим та чистим було подружжя
Карванських, але воно було і коротким, як спалах серпневої зірки. Загалом, під
час цієї акції під Бірчею повстанці з УПА зазнали великих
втрат, найважчими з яких були загибель курінного Михайла Галя-«Коника» та
сотенного Дмитра Карванського-«Орського», першого чоловіка Анни. Разом з ними
загинуло ще 24 повстанці, а 22 – було поранено. Повстанцям забракло важкої
зброї для штурму укріплень, а згодом і амуніції для продовження бою, що затягнувся...
У 2000 році українських повстанців з УПА перепоховали на цвинтарі біля
Перемишля. Українські політики досі дискутують, чи вважати їх та інших вояків
УПА національними героями, хоч відповідь на це питання вже давно дав сам народ
у тисячах пісень.
Класичним прикладом ставлення до УПА в Польщі стала
зініційована пані Анною епопея з перепохованням загиблих у містечку Бірча під
Перемишлем кількадесяти УП-івців на чолі з курінним «Коником» (Михайло Гальо)
та сотенним «Орським» (Дмитро Карванський). Дев’ять років виснажливого
листування дружини Карванського Анни Карванської-Байляк — між Нью-Йорком,
Варшавою, Перемишлем, Львовом, Бірчею, Ряшевом – допровадили до майже
одностороннього рішення Головної ради охорони місць боротьби й мучеництва
перезахоронити ексгумовані останки з бірчанської могили 7 липня 2000 року в
Пикуличах під Перемишлем. Українським організаціям сповістили про це за тиждень
до акції. Разом з цими останками був похований прах ще 19-ти упівців, яких було
розстріляно 22 травня 1947 року в селі Лішна при проведенні акції «Вісла».
Про все це Анна Карванська-Байляк описала в книзі
«Україно, визнай», в основу якої лягла Одиссея бою УПА коло Бірчі. Сама назва
книги є ніби молитвою до сучасної України про визнання на державному рівні УПА
і з пошаною ставитись до героїв нашого народу…
На еміграції пані Анна одружилася з Романом Байляком,
який також був в УПА, зовсім недавно відійшов на Вічну Ватру. Подружжя
українських патріотів Роман та Анна Байляки активно працювали у багатьох
українських громадських організаціях, гостро відчуваючи свій обов’язок перед
загиблими побратимами, вони разом багато років добивалися від польського уряду
права на перепоховання загиблих воїнів УПА.
…Серед книг Анни та Романа Байляків, виданих у Варшаві, є
такі: «Во ім’я Твоє» (2000), «Україно, визнай» (2002), і «Богунова тридорога» (2004), перші дві написані нинішньою
ювіляркою Анною Байляк-Карванською, третя – її покійним чоловіком Романом
Байляком на базі ґрунтовних архівних матеріалів та власних спогадів й
присвячені жертовній боротьбі за Волю України вояків Української Повстанської
Армії в роки Другої світової війни й перші повоєнні роки. Крім цих книжок
подружжя українських патріотів Байляків раніше дарувало багатьом закладам в
Україні також кілька маленьких книжечок і брошур, як то «Колядки і щедрівки»,
«За що боролася УПА», «10 років Всеукраїнській лізі українських жінок», багато
часописів з різними публікаціями та віршами, кольорові світлини та комп’ютерну
техніку.
Анна Карванська-Байляк, її перший чоловік сотенний УПА
«Орський»(Дмитро Карванський), а донедавна також і її другий чоловік – ройовий
УПА Роман Байляк-«Богун», впродовж усього свого життя щиро й безмежно віддано
служили українській справі, а уся їхня діяльність була спрямована на здійснення
найшляхетніших українських ідеалів. В одному листів до мене пані Анна писала:
«…Ми все жили Україною, а в Америці – діаспорою. Коли вже Україна звільнилась і
відчинилися до неї двері, ми стали туди їздити… Ми дбали про наші організації,
піддержували їх фінансово, щоб все розвивалось, щоб дітвора з тим росла і знала
та любила Державу своїх батьків…»
…Так доля розпорядилася, що пані Анна живе далеко від
рідної землі, в Америці, але про свій Рідний край вона ніколи не забуває й,
мабуть, часто у своїх думках лине до смерекової батьківської хати, родинного
гнізда, в якому прийшла у світ, до квітів свого дитинства, до дитячих мрій,
глибоких молодечих почуттів та тривожних, небезпечних й героїчних епізодів
виснажливої боротьби за Волю України… І дай, Боже, їй ще довгих й плідних
років при гарному здоров’ї й насназі! – Українські ж патріоти не забувають про
життєвий подвиг і письменницьку працю легендарної «Роми»-«Лісової» Анни
Байляк-Карванської.
